§ 1. Поняття, сутність та значення слідчих та судових версій

В основі організації будь-якого виду людської діяльності лежить вирішення розумових завдань, що визначають загальні і часткові напрями такої організації1. Розумова задача є підставою майбутньої загальної моделі організації якого-небудь процесу або часткового її випадку2. Організація того або іншого виду діяльності навіть у своєму найпростішому вигляді починається з розв'язання задач, пов'язаних з обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності. Організація ж діяльності на науковій основі, тобто така організація праці, що припускає найбільшу ефективність, безумовно, заснована на розв'язанні розумових задач.

1 Так, К. А. Славськавідзначає, що вирішення задачі — специфічна форма пізнання дійсності, розкриття об'єктивних відносин. Славская К.А. Детерминация процесса мьішления // Исследования мьішления в советской психологии. — М., 1966. — С. 211.

Про можливості моделювання психічних процесів і про результативність цих зусиль див. Новик И. Б. Философские вопросьі моделирования психики. — М., 1969. — С. 31.

Глідчіі судові версії 231

Найбільш загальні правила, що визначають структуру правильного мислення, формуються у вигляді законів логіки. А. А. Ейсман з цього приводу відзначав, що хід думки в процесі доказування повинний відзначатися строгістю і визначеністю. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо протягом усього міркування той самий предмет думки розуміється в тому самому сенсі, з тими самими ознаками. Вимога визначеності у вживанні понять випливає з закону тотожності, відповідно до якого кожне поняття повинне мислитися тотожним собі протягом усього процесу міркування. Відступ від цього закону призводить до підміни понять, плутанини і розпливчастості1.

Разом з тим мислення при доказуванні повинне бути послідовним і несуперечливим. Неприпустимо приписувати предметові яку-небудь ознаку, а потім, у ході міркування, цю ознаку того самого предмета заперечувати. Не можна, наприклад, про одного й того самого свідка по одній і тій же справі стверджувати, що він не зацікавлений у результаті справи й водночас зацікавлений у ньому. Заборона на протиріччя в міркуванні визначається законом несуперечності, відповідно до якого не можна одночасно про один і той самий предмет стверджувати, що він має дану ознаку і не має її. Порушення закону несуперечності призводить до двозначності, незв'язності міркування.

Закон виключеного третього доповнює це загальне правило, стверджуючи, що якщо про предмет висловлені два взаємовиключних (що суперечать один одному) твердження, то одне з них неодмінно істинне, інше — неправдиве і ніякого третього твердження з того же приводу висловити не можна. Людина або була на місці злочину, або не була там — третього не дано.

Нарешті, найважливішою властивістю мислення в ході доказування є його обґрунтованість. Власне кажучи, доказування якого-небудь твердження і є його логічною обґрунтованістю. При винесенні рішення по справі до уваги беруться тільки такі дані, що доказані, тобто обґрунтовані. Все те, що не закріплено в справі у вигляді доказів, не має визначеного, такого, що піддається перевірці джерела, виключаєть-ся з міркування, не може впливати на рішення.

19йсман А. А. Логика доказьівания. — М., 1971. — С. 5—6.

232

Глава 7

Слідчіісудомверсп

233

Це загальна вимога до доказового мислення формується у вигляді закону достатньої підстави, в силу якого всяке твердження в ході міркування повинне бути обґрунтовано іншими, вірогідно встановленими даними1.

Як правильно відзначає В. Е. Коновалова, якщо звернутися до розумових задач, які вирішує слідчий, то неважко виділити серед них два найбільш значущі типи. До першого належать задачі, що умовно можна назвати ідеальними розумовими задачами. Другий тип складають так звані реальні розумові задачі2.

Розглянемо ці розумові задачі стосовно слідчих і опера-тивно-розшукових дій.

Ідеальні розумові задачі — це насамперед слідчі версії, загальні і часткові. Як правило, ці задачі пов'язані з розумовими побудовами, які спрямовані на пошук пояснень злочинної події, яка відбулася, тобто розумове пізнання злочину, і не несуть у собі діючого організаційного елемента. Характерною рисою таких розумових (версійних) задач є те, що вони спрямовані в минуле, виникають після події і вирішуються виходячи з обставин цієї події. Однак вони тісно зв'язані з іншим типом задач, що мають організаційний і в цьому змісті реальний характер. Ці типи розумових задач взаємообумовлені. Так, ідеальні розумові задачі щодо загальної версії є підставою для виникнення і розв'язання організаційних розумових задач, пов'язаних з перевіркою висунутої версії, організацією слідчих і оперативно-розшу-кових дій. Ідеальна розумова задача, що є за своїм характером частковою версією, також служить підставою для організації декількох або однієї слідчої або оперативно-розшу-кової дії, що забезпечують одержання інформації, пов'язаної з перевіркою цієї версії.

Слід зазначити і те, що вирішення організаційних реальних розумових задач нерідко не тільки підтверджує або спростовує ідеальні розумові задачі, але і є підставою для виникнення нових задач, суть яких визначена наявною інформацією3.

1 дйсманА.А. Зазнач, праця. — С. 6.

2 Коновалова В. Е. Организационньїе и психические основи дея-

тельности следователя. — К., 1973. — С. 51.

2 Зазнач, праця. — С. 51.

Отже, вирішення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом (суддею) ідеальних і реальних розумових задач при розкритті і розслідуванні злочинів завжди зв'язано з висуванням і вирішенням тих або інших версій.

Оперативно-розшукові, слідчі, експертні і судові версії мають велике пізнавальне значення при розслідуванні злочинів.

Проблема слідчої версії належить до числа найскладніших і багатогранних у криміналістиці, тому розробленню поняття, суті і ролі версій приділено багато уваги. Проте єдиної точки зору щодо цієї проблеми немає.

Зокрема, суперечливим є питання про поняття слідчої і пошукової версії, про їх роль в плануванні розслідування і розкритті злочинів. Деякі автори як узагальнююче використовують поняття «криміналістична версія» замість опе-ративно-розшукова, слідча, експертна, судова. Криміналістичні версії вони класифікують за рядом ознак, у тому числі за обсягом і суб'єктом висування1.

Найпоширенішою є думка, згідно з якою версією називається будь-яке припущення слідчого в справі незалежно від того, чи засноване воно на всій сукупності «вихідних» даних або охоплює лише їх частину, або навіть висунуто у відношенні одиничної обставини, «деталі» події. Відповідно до цього розрізняються версії загальні, версії «по елементах складу» і «часткові».

Інша думка зводиться до того, що версією може бути названо лише загальне припущення, що випливає з аналізу всього комплексу наявних даних про подію, що перевіряється. Всі інші — часткові припущення, засновані на більш вузькому фактичному матеріалі, завжди охоплюються більш загальним припущенням, у рамках якого і знаходять своє вирішення2.

1 БелкинР.С. Курс советскойкриминалистики: В З т. — М., 1980. — Т. 2.; ФилиповА. Г. Некоторьіе дискуссионньїе вопросьі учення о кри-миналистической версии // Версии и планирование расследования. — Свердловск, 1985. — С. 9—19. Однак у даній роботі ми розглядаємо питання, що відносяться до проблем висування, перевірки й оцінки слідчих і судових версій, які найбільш часто використовуються у доказуванні.

2Александров Г. Н. Некоторие вопросм теории криминалистичес-кои версии // Вопросм криминалистики. — 1962. — № 3; Арци-шевский Г. В. Понятие версии расследования // Вопросьі криминалистики. — 1962. — С. 6—7.

234

Глава 7

Слідчі і судові версії

235

Друга точка зору стикнулася з запереченнями деяких уче-них-криміналістів, суть яких полягає в тому, що часткові припущення висуваються слідчим, вони існують, у зв'язку з чим немає причин не вважати їх слідчими версіями1.

А. Н. Колесніченко і В. К. Коновалова вірно вважають, що версія — це логічно обґрунтоване припущення слідчого, що включає в себе пояснення характеру події злочину, його динаміки, елементів, причин2.

Версії завжди направляють роботу слідчого на пошук інших, ще не відомих фактів, змушують планувати процес встановлення таких фактів. Тому обґрунтовані припущення слідчого важливі як для встановлення належності до справи виявлених при огляді об'єктів і їх ознак, так і для відшукання ще не виявлених слідів і інших речових доказів. Побудована на вихідних даних версія повинна пояснювати не тільки ці дані, але і розкривати всі види зв'язку: причинний зв'язок, зв'язок за місцем і часом події. Саме процес висування і перевірки версій забезпечує відтворення моделі події, яка відбулася.

Передбачувані судження слідчого, наприклад, при огляді місця події стосуються як події, що відбулася, в цілому, так і окремих її обставин. Тому вже в ході огляду для пояснення різних фактів і явищ повинні будуватися загальні і часткові версії. Логічною основою для побудови версій служать дані, отримані слідчим у ході огляду й узагальнені індуктивним шляхом. При цьому чим раніше будуть побудовані версії, що по-різному пояснюють ті або інші факти і явища, тим швидше та більш оперативно буде проходити розслідування3.

Досліджуючи співвідношення версії і плану розслідування, Г. Н. Александров правильно відзначає, що «версія

1 Лузгин И. М. Построение и проверка версий при производстве

расследования по уголовному делу // Вопросьі криминалистики. —

1963. — С. 8—9; Теория доказательств в советском уголовном про-

цессе. — М., 1966. — С. 138.

2 Колесниченко А. Н. Роль следственньїх версий и построение их

при расследовании преступлений: Уч. зап. Харковск. юрид. ин-та,

1957. — Вьіп. 9; Коновалова В. Е. О роли логики в построении след

ственньїх версий. — Там же. — 1962. — Вьіп. 16.

3ДуловА. В., Нестеренко П.Д. Тактика следственньїх действий. — Минск, 1971. —С. 134.

стосовно плану відіграє керуючу роль »1. А. А. Старченко також вказує, що «версія створює основу для планування розслідування по конкретних справах»2.

Слідчий на підставі аналізу, узагальнення наявних у ньо

го даних висуває припущення про невідомі обставини спра

ви про суть події, що перевіряється, про осіб, які вчини

ли злочин, про його мотиви та ін.

З кожного висунутого припущення, умовно прийнятого за істину, виводяться наслідки, що можуть або повинні бути виявлені у випадку, якщо версія відповідає тому, що відбулося в дійсності. Наявність або відсутність наслідків встановлюється шляхом проведення слідчих дій, що вирішують долю версії. Перевірка версій здійснюється в плановому порядку: план розслідування справи є в основному планом перевірки висунутих версій. Результати перевірки дають можливість підтвердити або відкинути версію як неспроможну.

Слідча версія, тобто припущення слідчого щодо ще не встановлених юридично важливих обставин досліджуваної події, являє собою максимально широке узагальнення наявних даних і фактів, що зв'язує їх єдиним поясненням і спрямоване на повне розкриття злочину, викриття винних, виправдання невинних.

При формуванні і перевірці версій слідчий — чи свідомо чи несвідомо — застосовує весь арсенал логічних прийомів і засобів — індукцію і дедукцію, аналогію, аналіз і синтез, порівняння, абстрагування тощо, що відбувається у різних логічних формах — поняттях, судженнях, висновках3.

У ході побудови версій «працює» не тільки логічне мислення слідчого, але і його творча уява, фантазія, образне мислення. Висування слідчих версій є своєрідним логічним підсумком, логічним результатом усієї свідомої діяльності слідчого4.

'Александров Г. Н. Некоторьіе вопросн теории криминалистичес-кой версий // Вопросн криминалистики. — М., 1962 — Вьіп 3 — С. 46.

2 Старченко А. А. Гипотеза (судебная версия). — М., 1962. — С. 65.

3 Арцишевский Г. В. Вьідвижение и проверка следственньїх вер

сий. — М., 1978. — С. 5.

4 Пещак Я. Следственньїе версий. — М., 1976. — С. 31.

236

Глава 7

Розслідування кожного злочину зовні виглядає як проведення ряду слідчих дій. Однак виконання навіть великої кількості слідчих дій найчастіше недостатньо для розкриття злочину, якщо ці дії розрізнені, а встановлювані за їх допомогою дані про факти суперечливі, уривчасті, неповні.

Для виконання задач розслідування важливо, щоб окремі слідчі дії в справі проводилися не випадково, не стихійно, а в рамках єдиної системи, що забезпечує максимально швидке, всебічне й об'єктивне дослідження події, що перевіряється. Важливо, щоб слідчий у кожен момент розслідування чітко уявляв собі, які факти, у якому напрямку і як саме слід установити. Тільки в цьому випадку отримані дані виявляються взаємозалежними, доповнюють один одного, утворюють ланцюг доказів, необхідний для обґрунтованих, логічних висновків слідчого. Така системність, цілеспрямованість і об'єктивність дій слідчого забезпечується правильним висуванням і перевіркою версій.

Значна кількість робіт, присвячених розробленню питань слідчих версій свідчить про те, що з'ясування їх сутності і ролі в розкритті злочинів має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення.

У кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі логічна форма слідчої версії багатьма вченими розглядається в плані співвідношення версії і гіпотези.

Так, А. Н. Васильєв писав: «Основне розходження між гіпотезами і версіями полягає в тому, що гіпотези будуються з приводу великих явищ природи або громадського життя — закономірностей розвитку суспільства, змісту історичних подій, будови матерії і т. ін., а версії, зокрема слідчі, висуваються як припущення про більш дрібні факти, наприклад, про подію злочину і його окремих обставинах. Однак за своєю логічною природою слідчі версії нічим не відрізняються від гіпотез»1.

Такої ж думки був і М. С. Строгович, який писав: «За своєю логічною структурою версія є видом, формою гіпотези, і перевірка кожної відбувається тим же шляхом, яким

1 Криминалистика. —М., 1963. —С. 292; Васильєв А. Н., Мадью-гин Г. Н., Якубович Н. А. Планирование расследования преступле-ния. — М., 1957. — С. 36—37.

Слідчі і судові версії 237

перевіряються гіпотези в будь-якій галузі наукової і практичної діяльності1.

До аналогічного висновку дійшла Я. Пещак: «Слідча версія є частковим випадком гіпотези»2.

Таким чином, виходячи з розглянутих визначень і аналізуючи відповідну практику, ми вважаємо, що слідча версія — це припущення, побудоване на наявних фактах, явищах, подіях і виражене у формі гіпотези, що забезпечує перехід від неповного, ймовірного знання до достовірного, до встановлення істини.

Судова версія — це обґрунтоване матеріалами кримінальної справи припущення судді про подію злочину й особу підсудного.

Судові версії конструюються (висуваються) суддями місцевого (районного), апеляційних і касаційних судів, що розглядають кримінальну справу. «Для суду, — пише А. Н. Васильєв, який провадить повне дослідження всіх матеріалів справи і здійснює самостійне пізнання події злочину (хоча і за матеріалами досудового розслідування), обвинувальний висновок є свого роду версією слідчого, яка має витримати перевірку»3.

Як слідчі, так і судові версії можуть бути розділені за своїм характером на загальні, що причетні до визначення виду вчиненого злочину і особистості, яка вчинила це діяння, і часткові, що відносяться до окремих обставин злочину, тобто версії про належність і значимість окремих доказів, у тому числі речовинних і письмових, показань свідків і потерпілих, висновків експертизи й ін. В основі формування таких версій лежить оціночна діяльність судді, аналіз і синтез доказової інформації, що дозволяє зробити ті або інші умовиводи, у тому числі і в судових версіях.

Розумова діяльність судді відбувається в обстановці безпосереднього спілкування зі свідками, обвинуваченими, іншими учасниками процесу — обвинувачем і захисником,

1 Строгович Р. С. Курс советского уголовного процесса. — М.,

1958. — С. 201.

2 Пещак Я. Зазнач, праця. — С. 120.

Васильєв А. Н. Тактический прием — следственная версия // Следственная практика. — М., 1976. — С. 67.

238

Глава 7

дії яких сприяють створенню найбільш повного уявлення про характер події й осіб, які її вчинили.

Розумова діяльність судді, зв'язана з оцінкою доказової інформації, відбувається як на тлі картини події, що розгортається, де легко знайти прогалини слідства, суперечності, неспроможність окремих доказів виявити нові дані, що спростовують версію обвинувачення. Саме синтез доказів дозволяє зробити найбільш правильну їх оцінку і дійти висновків, що відповідають дійсності. У разі коли з тих або інших причин версія обвинувача уявляється неспроможною або викликає які-небудь сумніви, суддя висуває версії про відсутність у діянні підсудного складу злочину, про його невинність, про недоказаність обвинувачення, про неповноту розслідування — нез'ясування обставин, що істотно впливають на кваліфікацію вчиненого і т. п.1.

У справі про дорожньо-транспортну пригоду, що мав місце на трасі Ялта-Сімферополь, Петущинському 1.1, органами досудового слідства було пред'явлене обвинувачення в тому, що він 08.09.2001 р., керуючи власним автомобілем «Фольксваген-Пасат» р/н 117—41 КН у напрямку м. Сімферополя не вжив заходів безпеки руху при проїзді правобічного заокруглення дороги, в результаті чого його автомобіль допустив виїзд на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з автомобілем ВАЗ-2103 р/н 529—06 КР під керуванням Березницького А. В.

У результаті зіткнення автомобілів потерпілому Берез-ницькому А. В. було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Як доказ винності Петущинського 1.1, органи досудового слідства посилалися на висновок автотехнічного експерта, згідно з яким у Петущинского 1.1, була технічна можливість уникнути зіткнення, якби він дотримувався Правил дорожнього руху.

Ґрунтуючись на матеріалах досудового слідства, суддя, що розглядав справу, висунув версію про невинність уДТП Петущинського 1.1., оскільки висновки експерта явно суперечили іншим доказам, зібраним досудовим слідством і

1 Коновалова В. Е. Версия: концепция и функции в судопроизвод-стве. — Харьков, 2000. — С. 82.

Слідчі і судові версії 239

тому повернув справу на додаткове розслідування. При повторному розгляді даної справи в Сімферопольському районному суді Автономної Республіки Крим була висунута суддею версія про відсутність у діях Петущинського І. І. вини, що знайшло своє підтвердження у вироку суду. Тому він був виправданий за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України1.

Версія судді, як правильно відзначає В. Е. Коновалова, обґрунтована матеріалами справи, спричиняє різні юридично значимі рішення, що і визначають долю розглянутої справи. Не виключені також обставини, коли, будучи в полоні версії обвинувачення, суддя не досліджує з належною увагою наявні докази, що може викликати і судові помилки, і неправильну кваліфікацію вчиненого, а також і визначення міри покарання2.

Погляд
Добавить свое объявление
Загрузка...

Інші підручники