§ 2. Тенденції конституційно-правового регулювання основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина

Для конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в Україні характерними є наступні тенденції: 1) розширення каталогу прав і свобод, закріплених на рівні Основного Закону; 2) новелізація традиційних конституційних прав, свобод і обов’язків; 3) викладення прав і свобод в послідовності їх історичного зародження і розвитку; 4) орієнтація конституційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти прав людини; 5) посилення гарантій основних громадянських і політичних прав і свобод і певне звуження гарантованості економічних, соціальних і культурних (духовних) прав; 6) звуження кола конституційних обов’язків; 7) посилення в цілому юридичних гарантій прав і свобод.

Розширення каталогу основних прав і свобод людини і громадянина є позитивною тенденцією, яка розвивається в руслі прагнення розвивати і зміцнювати Україну як демократичну, правову державу. На конституційному рівні в Основному Законі України 1996 р. гарантується право на життя, право на повагу до гідності, неприпустимість позбавлення громадянства, право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, на свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації, на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, право національних меншин на навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Новелізація конституційних норм про права і обов’язки громадян. Традиційні конституційні права і свободи людини і громадянина (на працю, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров’я тощо) в Конституції України набагато краще відпрацьовані передусім у юридично-технічному аспекті.

У Конституції України 1996 р. на відміну від Конституції УРСР 1978 р. новий порядок розташування основних прав і свобод людини і громадянина. Якщо в Основному Законі 1978 р. на першому місці були соціально-економічні права, то в чинному – громадянські та політичні. Таким чином Конституція України 1996 р. закріпила права і свободи в тій послідовності як вони зароджувались історично. В епоху буржуазних революцій спочатку виникли громадянські і політичні, тобто права першого покоління, а вже потім соціально-економічні – другого покоління.

Спрямованість конституційно-правової регламентації статусу людини і громадянина на міжнародно-правові стандарти є загальною тенденцією в нормативно-правовому закріпленні основних прав і свобод особи не тільки в Україні та в інших країнах СНД, а й в усьому міжнародному співтоваристві, що свідчить про намагання людства забезпечити права особи незалежно від країни перебування. Конституція України, виходячи з ідеалів гуманізму і справедливості, закріплює широкий каталог прав і свобод людини і громадянина, який вже є загальновизнаним у світовому співтоваристві і складає надбання світового конституціоналізму. Права і свободи людини і громадянина визнаються і гарантуються в Україні згідно із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і відповідно до Конституції України. Найважливішими серед міжнародно-правових документів є Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.). Україна вступила до Ради Європи, підписавши при вступі Конвенцію 1950 р., що зобов’язує державу застосовувати її з позиції Європейського права в галузі прав людини. Важливою подією стало прийняття Верховною Радою України 23 лютого 2006 р. Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, відповідно до ст. 17 якого суди при розгляді справ мають застосовувати Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У Конституції України 1996 р. спостерігається тенденція до посилення гарантування основних громадянських і політичних прав і свобод особи і певне звуження гарантій соціально-економічних і культурних (духовних) прав і свобод людини і громадянина. Це пов’язано з одного боку з відходом від патерналістської функції держави, а з другого – з розумінням того, що держава не в змозі в повному обсязі гарантувати права людини в соціально-економічній сфері. В економічних, соціальних і культурних правах розкривається покликання соціальної правової держави. Держава не може і не повинна роздавати всім громадянам матеріальні, соціальні і духовні блага, але повинна забезпечити право на гідне життя, достатній життєвий рівень. Для цього потрібна зважена політика у сфері перерозподілу матеріальних благ з метою мінімізації різкого соціального розшарування за рівнем доходів, уникнення соціальних протиріч. Із цього виходив український законодавець, закріпивши в ст. 13 Конституції положення про те, що власність зобов’язує і що вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а в частині 8 статті 41 Основного Закону підкреслюється, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Соціально-економічні і культурні (духовні) права громадян України невіддільні від особистих і політичних, оскільки всі права і свободи взаємопов’язані і складають єдиний правовий статус людини і громадянина. Водночас захищеність соціально-економічних прав, а відповідно і їх гарантованість, не може бути такою ж, оскільки в суспільстві з ринковою економікою механізм розподілу створених благ перебуває не лише в руках держави.

Посилення в цілому юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина. В Основному Законі (ст. 55–64) уперше детально і чітко встановлюються юридичні гарантії прав особи. Гарантії – один з елементів основ правового статусу людини і громадянина. Вони необхідні для правового статусу в цілому і для кожного його елемента. Але насамперед гарантування потребують права і свободи громадян. Конституція України закріплює такі гарантії: захист прав людини і громадянина судом, право на відшкодування шкоди, на правову допомогу, неприпустимість зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів, презумпція невинуватості тощо.

Звуження кола конституційних обов’язків пов’язане насамперед з новим розумінням співвідношення прав і обов’язків. Водночас каталог конституційних обов’язків новелізувався за рахунок встановлення нових, досі не закріплюваних обов’язків. Наприклад, у ній записано, що “кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом” (ст. 67), шанувати державні символи України (ст. 65). Таким чином, звуження кола конституційно закріплених основних обов’язків в Конституції України 1996 р. поєднано з процесом новелізації традиційних обов’язків і встановленням нових. Це діалектичний процес, який відповідає сучасному етапу державотворення в Україні.