9.1. Подання заяви (протоколу, акта, подання)

Приводами для порушення провадження є: 1) Заяви осіб із вимогами реалізації їх прав або захисту цих прав та подання лідируючих суб'єктів. Заяви громадян можуть бути усними. Тому передбачається, що усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник і службова особа, яка прийняла заяву'. 2) Власна ініціатива лідируючих суб'єктів або проводу2. У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов'язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів, розгляд справи розпочинається за власною ініціативою лідируючого суб'єкта. 3) Повідомлення у засобах масової інформації.

У заявах громадян та юридичних осіб можуть висуватись такі вимоги: 1) поновлення порушених дією чи бездіяльністю права чи інтересу 2) відновлення порушених абсолютних суб'єктивних прав, усунення втручання у використання суб'єктивного права 3) про поновлення прав та інтересів, що випливають із приватно-правової угоди3; 4) про сприяння у реалізації конкретних суб'єктивних прав; 5) про сприяння у виконанні обов'язку; 6) у зв'язку з бажанням набути певне суб'єктивне право, якого відповідно до закону громадянин не має, але таке може бути йому надано4.

1 Пункт 6.1.1. Положення про провадження в справах про порушення митних правил, затвердженого наказом державного митного комітету України № 205 від 04.11.92 р.

2 Стаття 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001р.// Голос України. - 2001. - 27 лютого.

1 Пункт 2.1. Правил розгляду звернень громадян до державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та її територіальних органів, затверджені Наказом ДКЦПФР № 186 від 23.07.97 р.// Українська інвестиційна газета. - 1997. - № 32.

4 Тищенко Н.М. Гражданин в административном процессе. - Харьков: Право, 1998.-С. 80.

>>>237>>>

Заява може бути подана особисто заявником, через уповноважену особу, надіслана поштою'. Допускається у необхідних випадках колективна заява. Так, у провадженнях по захисту економічної конкуренції учасники узгоджених дій, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління подають спільну заяву".

Адресується воно повноважному органу, якому підвідомча правова вимога, викладена у зверненні.

Тищенко М.М. відзначає окремі недоліки і неточності, що істотно впливають на реалізацію в повному обсязі адміністративно-процесуального статусу громадянина на стадії порушення провадження.

Насамперед це стосується вирішення питання про процесуальне регулювання подачі усної заяви. Указуючи на можливість подачі усного звернення, законодавець у ч. З ст. 5 Закону "Про звернення громадян" визначає: «Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записане посадовою особою на особистому прийомі)». При цьому не ясно, чи є запис посадовою особою заяви громадянина обов'язковою вимогою.

З одного боку, усна заява являє собою спрощену форму звернення. Напевно, така заява дозволяє оперативно вирішувати ті чи інші питання, що виникли в громадянина. Як правило, можливість усного звернення громадянин використовує тоді, коли обставини конкретної справи не є складними і його вирішення певною посадовою особою можливе практично відразу слідом за зверненням.

1 Пункт 4 Порядку розгляду скарг в державному комітеті України у справах національностей і міграції на рішення про надання і позбавлення статусу біженця, що приймаються органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві і Севастополі, затвердженого Наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 18.11.96 р. № 6 // Покажчик нормативних правових актів України. - 1997. - № 1. - С.25.

2 Стаття 26 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001р.// Голос України. - 2001. - 27 лютого.

>>>238>>>

Певного уточнення, на думку М.М.Тищенка, потребує положення ст. 7 Закону, що визначає, що у випадку, якщо в зверненні не містяться дані, необхідні для ухвалення обґрунтованого рішення, то воно повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Здається, що якщо розглядати це положення в контексті попереднього йому положення про необхідність пересилання за належністю звернення, вирішення якого не входить до повноважень конкретного органу, то потрібно уточнити, чи йде мова про дані, що перешкоджають визначенню підвідомчості розгляду звернення.

Тищенко М.М. вважає, що перешкодою для вирішення справи по суті може бути лише неясне формулювання конкретних домагань громадянина, суті його звернення у відповідний орган1.