Суть та призначення інвестицій

Тенденції ринку інвестиційних послуг · 13.06.2011 22:58

Значну частину у складі ресурсів підприємства становлять інвестиційні ресурси. їх формування, використання і поповнення регулюється чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність».

У цьому законі інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
До названих цінностей можуть належати:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, інші цінні папери;
рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування, інші матеріальні цінності);
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технологічної документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих («ноу-хау»);
права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
інші цінності.
Юридичні та фізичні особи, які здійснюють вкладання капіталу (інвестування) у згаданих, вище формах цінностей, називаються інвесторами. [2, с. 184]
Інвестиції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Є три види інвестиційних видатків:
Інвестиції в основний капітал — це придбання фірмами устаткування, комп'ютерів, вантажівок, виробничих будівель і споруд для їх використання у виробництві.
Інвестиції у житлове будівництво — це видатки на придбання нового житла.
Інвестиції у запаси — це товари, які фірми нагромаджують, — готові вироби, незавершене будівництво тощо.
Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій.
Як відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися.
Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Проведемо аналогію зі зростанням чисельності населення. Щоб виявити збільшення населення країни, ми не можемо просто взяти кількість народжених. За такого підходу зміни в чисельності населення були б перебільшені. Адже приріст населення — це різниця між кількістю народжених і кількістю померлих.
Такий підхід справедливий і для капіталу. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.
Єдиним джерелом інвестицій, як уже зазначалося, є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю. [11., с. 122]
Інвестиційна діяльність підприємства - це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу або прибутку. Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:
досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;
максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;
мінімізація інвестиційних ризиків;
забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. [2, с. 185]
Механізм переходу заощаджень від їхніх власників до інвесторів у різних країнах неоднаковий. При цьому неоднакова і роль держави в інвестиційному процесі. Це дає підстави для виділення п'яти типів цього процесу.
За ринково-оріснтованого інвестиційного процесу фондовий ринок є центром ухвалення інвестиційних рішень. Він забезпечує швидке переміщення заощаджень у найефективніші сфери економіки. Цей тип притаманний економіці, наприклад, США — із потужною мережею фінансових посередників та чітким розмежуванням функцій інвестиційних та комерційних банків. Комерційні банки не мають права володіти акціями промислових компаній. Проте вадою такого типу інвестиційного процесу є його нестабільність, спричинена проблемою асиметричної інформації.
Асиметрична інформація — це неоднаковий обсяг знання, яким володіють сторони ринкової ділової операції. Відсутність інформації в однієї зі сторін створює проблеми на фінансових ринках за двома напрямками: до проведення ділової операції і після проведення ділової операції.
До проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають несприятливим вибором. Проблема несприятливого вибору простежується тоді, коли інформація, що відома одній стороні угоди, не відома іншій, і в результаті ця сторона зазнає великих втрат. Несприятливий вибір на фінансових ринках полягає в тому, що потенційні позичальники, які скоріш за все можуть не повернути позики, найактивніше їх шукають, і найімовірніше можна вибрати саме їх.
Після проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають моральним ризиком. Суть її полягає в тому, що одна із сторін угоди схильна так змінювати свою поведінку, що це спричиняє значні втрати для іншої. Моральний ризик на фінансових ринках має місце тоді, коли позичальник коштів так змінює свою поведінку, що повернення позики стає малоймовірним.
У межах банківсько-орієнтованого інвестиційного процесу практично повністю усувається проблема асиметричної інформації. Універсальна банківська система, яка, наприклад, склалася у ФРН, допускає необмежену участь комерційних банків у статутному фонді акціонерних компаній, що дає змогу контролювати інвестиційну діяльність останніх. Недоліками цього типу є монополія банків на ринку цінних паперів та обмежений доступ малого бізнесу до фінансових ресурсів.
Ознаками програмно-оріснтованого інвестиційного процесу, характерного для Франції, є висока частка державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. При цьому уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестицій у малоприбуткові галузі. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків та нерідко веде до фінансування об'єктів, обраних урядом помилково.
Корпоративно-орієнтований інвестиційний процес склався у таких країнах, як Японія. Південна Корея, де комерційні панки є структурними одиницями великих корпорацій, що тісно співпрацюють із державою. Не дає змогу усувати проблему асиметричної інформації та забезпечувати гарантованим результат у сфері інвестування завдяки державній фінансовій підтримці. Проте зміщення центру ухвалення інвестиційних рішень у напрямі великих фірм знижує інвестиційний потенціал дрібного бізнесу. Виникає небезпека впливу промислового лобі на органи державної влади, то може вести до неефективного використання інвестиційних ресурсів.
Директивно-керований інвестиційний процес формується в командно-адміністративній економіці. У цьому випадку держава є основним інвестором і володіє високою здатністю до швидкої мобілізації ресурсів для виконання інвестиційних планів. Проте тут інвестиційний процес не може досягти того рівня, який забезпечує ринкова економіка. Не передовсім пов'язано з тим, що відсутній механізм відбору найефективніших інвестиційних проектів.
Динамічний розвиток снігової економіки обумовлює зближення і переплетення різних типів інвестиційного процесу.

Коментарів немає залишити коментар

Погляд