Дослідження теорії інновації

Економіка · 06.06.2011 22:39

Більшість дослідників соціально-економічного розвитку людства вже давно вважає науково-технічний прогрес головним чинником історичної трансформації суспільства, а інновації – каталізаторами економічного зростання. Емпіричні дослідження західних економістів свідчать, що понад 80% зростання валового національного продукту пов'язане з технологічними нововведеннями. В сучасному світі співвідношення потужності держав, їхня «міжнародна вага» визначаються не стільки наявністю в них тих чи інших традиційних виробничих ресурсів, скільки інноваційними можливостями їх ефективного використання.

В Україні актуальність вивчення та розуміння всіх аспектів інноваційної сфери останнім часом значно зростає в зв’язку з проголошенням інноваційної моделі розвитку економіки основою нового стратегічного курсу держави, який базується на активному використанні нових знань. Тому особливого значення набуває уточнення відповідної теоретичної бази інноваційної сфери: понятійного апарату, методології, інструментарію.

Теорія інновацій має широке категоріальне поле. Найвагомішими економічними категоріями, що відіграють важливу роль в даному сегменті дослідження є такі: інновація, інноваційний процес, інноваційний цикл, інноваційна діяльність, інноваційний потенціал, інноваційний розвиток. Підґрунтям вивчення їх сутності і характеристик є дослідження генезису парадигм інновації, систематизація економічних шкіл з даного напрямку.

Вже майже сторіччя еволюціонує в західних країнах теорія інновацій, фундатором якої став Й.-А. Шумпетер. Серед відомих зарубіжних науковців, які досліджують проблемне поле інновацій, Х.Барнет, Б.Санто, Р.Солоу, Б.Твісс, Є.Тоффлер, В. Хартман, Е.фон Хіппель і ін. Кожен з них по-різному трактує категорії інноваційної сфери в залежності від мети дослідження і досліджуваних об’єктів. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення і аналіз еволюції парадигм інновації, дослідження наявних зарубіжних теорій і практики управління інноваціями, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.

За дослідження генезису теорії інновацій вважаємо доцільним розвивати етапний підхід, започаткований українським науковцем, співробітником Інституту економічного прогнозування НАН України О. Лапко. На наш погляд, його слід доповнити “дошумпетерівським” періодом та разом з ним умовно виділяти шість етапів розвитку:
1. Дошумпетерівські теорії. 4. Неокласичні («постшумпетерівські»)теорії.
2. Класична теорія інновацій. 5. Теорія прискорення.
3. Теорія довгих хвиль М.Кондратьєва. 6. Соціально-психологічна теорія.

В основу такого узагальнення покладено фактор часу та схожість поглядів дослідників, учених на сутність категорії «інновація». В додатку А систематизовано представлено еволюцію економічної думки щодо теорії інновацій з виділенням етапізації, основних положень, представників кожної з них.

Слід зазначити, що вищенаведена типологія теорій інновації відображає світові тенденції розвитку даної проблематики, базуючись переважно на вченнях зарубіжних дослідників та науковців, які здійснюють дослідження інновацій вже багато років. А в країнах колишнього Радянського Союзу інноваційна діяльність стала предметом наукових досліджень тільки в останні двадцять років ХХ ст. За умов адміністративно-командної системи про нововведення згадувалось тільки в контексті дослідження НТП. Провідними економістами цього напрямку були Л.С.Бляхман, Л.М.Гатовський, Є.Г.Ліберман, В.В.Новожилов, С.Г.Струмілін, Т.С.Хачатуров і ін. Досліджувались проблеми інтеграції науки і соціалістичного виробництва, шляхи впровадження досягнень науки і техніки в виробництво, а також питання стимулювання науково-технічного прогресу. Категорії ж «інновація» в економічній теорії колишнього Радянського Союзу ще не було визначено.

На нашу думку, початковий етап розвитку інноваційної теорії (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.) тісно пов’язаний з іменами видатних класиків політекономії Д. Рікардо, А. Сміта, К. Маркса. В цей період панувало сприйняття технологічних змін як чинника економічного розвитку, не пов’язане з визнанням їх окремим фактором виробництва поряд з працею і капіталом. Даний технологічний аспект в роботах класиків політекономії дослідив М. Блауг (в праці “Экономическия мысль в ретроспективе».

Біля витоків теорії інновацій також по праву стоїть ім'я видатного вченого, відомого українського економіста-класика М.Туган-Барановського (1865 - 1919рр.), який вперше застосував відтворювальний підхід до аналізу нерівномірності процесу розвитку економіки під впливом науково-технічного прогресу.

Представниками класичної теорії інновацій є видатний австрійський вчений Йозеф Алоіс Шумпетер (1883 - 1950 рр.), який вважається головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, і його німецькі колеги В.Зомбарт та В.Мічерліх. У творах цих західноєвропейських дослідників проблема інновацій набуває нового відтінку. Їх теорія грунтується на твердженні, що основним носієм науково-технічного прогресу є підприємець. Вони вбачали головну функцію капіталістичного підприємця в одержанні доходу внаслідок реалізації науково-технічних нововведень у матеріальному вигляді. Й.Шумпетер вперше ввів у науковий обіг термін «інновація». Базова дефініція інновації була дана ним у книзі «Теорія економічного розвитку» (1912 р.). У ній цей термін називався «нова комбінація», що означала іншу якість засобів виробництва, досягнуту не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а введенням нових засобів виробництва чи систем його організації. Всі комбінації є різними за своєю сутністю, однак всі вони мають дещо спільне – елемент новизни. Види нових комбінацій, які виділяв Й. Шумпетер, наведені в додатку А. Саме новизну дослідник вважав вирішальним критерієм при визначенні інновації (нововведення). Термін «інновація» був введений ним в науковий обіг у 1939 р. в роботі «Кон'юнктурні цикли».

Шумпетер дає визначення інновації як економічної категорії: це виробнича функція, що зумовлює «кількісні зміни продукту з урахуванням змін в усій сукупності діючих на нього факторів. Якщо замість сукупності факторів ми змінимо форму функції, то отримаємо інновацію» . Тобто інновація – це нова виробнича функція, що приходить на зміну старій. Таким чином, за теорією інновацій Шумпетера нововведення являють собою складну динамічну систему і розглядати їх потрібно тільки з позицій теорії життєвих циклів, стадій їх розвитку. Ці питання розглядали в своїх дослідженнях представники «постшумпетерівських» теорій.

Теорія довгих хвиль російського вченого М.Кондратьєва грунтується на циклічності економічного розвитку. Він доводить, що країни з ринковою економікою в процесі свого розвитку регулярно, з інтервалом в 40–60 років, проходять стадії економічних піднесень і занепадів (криз). В додатку А наведені основні положення його теорії.

Після Й.А.Шумпетера і М.Кондратьєва багато науковців почали приділяти інноваціям значне місце в своїх дослідженнях, виникли так звані «неокласичні» («постшумпетерівські») теорії інновацій. Найбільш відомими представниками цього напряму є С.Кузнец, М.Калецкі, Г.Менш, Б.Твісс Р.Фостер, В.Д.Хартман, Х.Д. Хауштайн та ін. Вони приєднуються до Шумпетера й оцінюють інновації як «головний імпульс» розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм в промисловості. При цьому вони враховують і циклічність розвитку економіки, де спалахи нововведень визначають чергування періодів кризи і процвітання. Згодом на основі робіт Шумпетера, Кондратьєва, Калецкі та в результаті аналізу сучасної економічної ситуації американський економіст П.Ф. Друкер зробив висновок про «атипічний цикл Кондратьєва» в США 1980-х років. За спаду розвитку галузей промисловості відбувалась не стагнація, а економічне зростання, викликане підвищенням підприємницької активності.

В сучасних умовах розвитку інноваційного підприємництва виникла так звана «теорія прискорення», або інноваційного підприємництва. Представники даної теорії, грунтуючись на теорії довгих хвиль, розглядають окремо розвиток підприємництва «за західною моделлю» (США), яка характеризується більш високими темпами розвитку новаторства, підвищеним ризиком.
Соціально-психологічна теорія, яку розробляли німецькі вчені Х.Барнет, Є.Вітте, О.Денісон, пов'язана з пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю. Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і організаційно-соціологічних факторів. Для всіх цих теорій основним є виділення певної групи людей, як носіїв інновацій.

Незважаючи на увагу, що приділено зарубіжними науковцями різноманітним аспектам інноваційної сфери, вона потребує подальших досліджень. На наш погляд, влучним є вираз одного з найвідоміших американських економістів Е. Тоффлера, який зазначив, що ні одна з проблем, з якими зустрічається американський бізнес, не є більш важливою і менш вивченою, ніж проблема нововведень. Ця категорія, що постійно розвивається, має широкий спектр визначень. Деякі автори вважають інновацією (нововведенням) тільки практичну реалізацію новації, інші – весь цикл: від виникнення ідеї до її комерційного освоєння ; а дехто – «все нове»: кожну ідею, діяльність або матеріальний результат, що суттєво відрізняються за своїми ознаками від наявних форм [86]. Угорський дослідник Б.Санто вважає, що інновація – це такий суспільно-техніко-економічний процес, який внаслідок практичного використання ідей та винаходів призводить до створення унікальних за своїми властивостями виробів, технологій, а у випадках, коли інновація, орієнтована на економічну вигоду, прибуток, приносить додаткові доходи.

У вітчизняній економічній думці 80-90-х років минулого століття здійснено спробу до найширшого розгляду інноваційного процесу. Найбільш повну трактовку інновації дав російський учений М. Лапін, який визначив її як комплексний процес створення, поширення нового практичного засобу (новини) для нової або кращого задовільнення вже відомої потреби людей і водночас як процес, пов’язаний з введенням даної новини у тій соціальній і речовій сфері, в якій здійснюється її життєвий цикл.

Економічна думка українських учених 80-90-х років минулого століття характеризується багатомірністю аспектів і оцінок інновацій. Пріоритетним напрямом розвитку проблеми інновацій у зазначений період стало питання управління інноваціями. Визначаються умови підвищення потенціалу інноваційного менеджменту: вдосконалення оперативного управління інноваційними проектами, кадровими ресурсами, поліпшення використання технологічних ресурсів, змін організаційних умов. Вченими-економістами школи Г. Доброва викладаються основи програмно-цільового управління життєвими циклами науково-технічних нововведень. Технологічна система розглядається цією групою вчених як комплексне нововведення. На сьогоднішній день вагомий внесок у різні аспекти теорії управлінні науково-технічним прогресом та інноваціями зроблено В. Александровою, Н. Гончаровою, Л. Бляхманом, Б.Гінзбургом, П. Завліним, Б.Малицьким, В. Соловйовим, І. Продіусом, С. Ямпольським та ін.

На нашу думку, в сучасних умовах, зважаючи на різноманітність поглядів, все ж таки деякі концептуальні поняття і категорії інноваційної сфери потребують уточнення. Закономірним стає питання щодо ідентичності категорій «новація», «нововведення» і «інновація». Новація від латинського novatio – в перекладі «оновлення» з позиції семантики означає процес, дію. Префікс in також виражає процес, входження і тим самим посилює трактовку новацій як певного процесу досягнення новизни. Споріднене слово «innovating» – теж посилене цим префіксом – перекладається як новаторство, тобто як діяльність новаторів з досягнення певних результатів. За словником [21], термін «innovation» перекладається з німецької як новизна, нововведення; інновація.

Однак, на нашу думку, не можна вважати, що інновація є синонімом нововведення або новизни. По-перше, не тотожні самі поняття «новизна» і «нововведення». Новизна (новація) – це нова продукція (техніка), технологія, що можуть бути кінцевим результатом науково-технічної діяльності, реалізація ідеї, винаходу; метод, що змінює середовище. Новація стає нововведенням з моменту впровадження у виробництво, побут, інші сфери діяльності, тобто з моменту використання. Багато новацій без впровадження морально старіють, втрачають новизну і свою комерційну привабливість. По-друге, згідно з класичним визначенням, інновація – це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість засобів виробництва, що досягається не дрібним поліпшенням старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а дискретним введенням нових засобів виробництва чи систем його організації [14]. Тобто будь-яка інновація є нововведенням, проте не кожне нововведення є інновацією. Для останнього Г.Менш запропонував термін «псевдоінновація».

У світі поширено два підходи до визначення поняття "інновація":
1. Статичний, коли інновація виступає як «інновація - продукт», результат інноваційного процесу в вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу, що впроваджені на ринку.
2. Динамічний, коли інновація виступає як «інновація - процес», в динаміці розглядають процес впровадження нових виробів, технологій, принципів.

Сьогодні видано посібники, положення яких можуть бути визнані міжнародними стандартами в інноваційній сфер: Посібник Фраскаті (Frasкati Manuel) (1963 р.) «Запропонована стандартна практика для обстеження досліджень та експериментальних розробок» [200] та Посібник Осло (Oslo Manuel) (1989 р.) «Міжнародні норми збирання даних про інновації».
Згідно з міжнародними стандартами Oslo Manuel інновацію розглянуто в статичному контексті, а саме: інновація - це кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у новому чи вдосконаленому продукті, впровадженому на ринку, чи такому ж технологічному процесі, що використовують у практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг [140]. Цікавою є легітимне вітчизняне визначення даної категорії, в Законі України «Про інноваційну діяльність» [49] «інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

Зазначимо, що серед дослідників переважає статичний підхід до визначення категорії інновація. Однак не слід забувати, що фундатор інноваційної теорії Й.А.Шумпетер розглядав інновації в динаміці, тобто як “процеси виготовлення нового продукту”, а не новий продукт; “впровадження нового методу”, а не новий метод; “освоєння нового ринку”; “отримання нового джерела сировини”; “проведення реорганізації”. Багато дослідників не заперечують, що інновація – це процес, який має комплексний характер, що об'єднує науку техніку, економіку, підприємництво і управління. Ми погоджуємося з цим твердженням і вважаємо, що термін «інновація» слід розуміти як «інноваційний процес». Доцільним для розуміння сутності поняття інновація є лінгвістично-етимологічний аналіз, проведений Оленою Лапко, в ході якого було встановлено, що термін «інновація» (лат. innovatio; нім., англ. innovation) побудований за продуктивною словотвірною моделлю як віддієслівний іменник. В його значенні містяться не тільки стан (результат), але й процес, дія. Саме тому, на нашу думку, інновацію слід розуміти як інноваціювання, і тому можна так визначити це поняття: інновація - це комплексний процес, який містить створення, розробку, доведення до комерційного використання і розповсюдження нового технічного, організаційного, маркетингового або якогось іншого рішення (новації), що задовільняє певну потребу та призводить до якісних змін у виробництві і (або) сфері послуг.

Коментарів немає залишити коментар