Економічна природа і зміст кредитної діяльності банку в аспекті оцінювання її ефективності

Фінанси · 01.01.2011 15:02

В умовах нестабільності фінансових ринків діяльність банків має бути спрямована на підвищення якості й результативності існуючих активів, стримуючи їх додатковий приріст. Для цього потрібен методичний інструментарій з оцінювання ефективності кредитної діяльності з достатнім рівнем точності й достовірності. Ефективність будь-якого економічного процесу щодо нього є оціночною, а отже, наслідковою категорією. Відтак принциповим є чітке розуміння того, ефективність якого процесу досліджуватиметься, оскільки безпідставне ототожнення понять процесу і його окремих складових (або результатів) унеможливить повноту дослідження.

Звуження розуміння поняття кредитної діяльності банку та упущення окремих організаційних етапів також унеможливлює оцінювання її ефективності з урахуванням усіх дохідних і витратних факторів. Розв'язання цих теоретико-методичних проблем є метою даного дослідження, для досягнення якої потрібно:

— дослідити економічну природу, виділити складові кредитної діяльності банку й уточнити їх поняття для уникнення теоретично безпідставних ототожнень;

— відповідно до визначених організаційних етапів кредитної діяльності банку систематизувати всі її витрати, зокрема непроцентні.

Кредитна діяльність банків виникла на певному етапі розвитку кредиту, котрий, як стверджує історична наука, був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті, незважаючи на несприятливі умови для виникнення, через чітке дотримання стародавніми людьми норм монотеїстичних релігій.

Проте і кредит існував не завжди. Його виникнення насамперед обумовлене встановленням на певному етапі розвитку суспільства особливих взаємовідносин між товаровиробниками, коли продавцеві потрібно було продати товар, а покупець не мав грошей, щоб його купити (він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав із тих чи інших причин). Так випадково, як і багато інших винаходів людства, було винайдено кредит — за наявності довіри продавця до покупця товар було продано з відстрочкою платежу.

Кредит прискорював товарообіг і сприяв розвитку суспільного виробництва. Однак незважаючи на його прогресивність, товарна форма позиченої вартості мала ряд обмежень — насамперед щодо розмірів резервних капіталів, наявних у функціонуючих капіталістів: кожен із них може продавати товари у кредит лише в межах наявності в нього надлишку капіталу; під час криз, коли регулярний зворотний приплив капіталу порушується, розміри комерційного кредиту скорочуються; комерційний кредит можуть надавати галузі, які виготовляють засоби виробництва, галузям, котрі їх споживають, але не навпаки.

Ці обмеження й потреби подальшого розвитку суспільного виробництва сприяли поширенню грошової форми кредиту. Однак побудова кредитних відносин за принципом кредитор — позичальник стримувала б збільшення меж кредиту і привабливості для його суб'єктів, адже організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою й незручною.

Потреба подолання цих суперечностей зумовила розвиток фінансового посередництва як діяльності з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників. Отже, в історичному аспекті насамперед поняття фінансового посередництва є похідним від поняття кредиту як економічної категорії (рис. 1).


Рис. 1. Підпорядкованість економічних понять при визначенні сутності кредитної діяльності банку
Разом зі зростанням у XVI ст. обсягів виробництва промислових і сільськогосподарських товарів тривав розвиток кредиту й банківської справи. Підсумовуючи розкриття сутності банку в системі капіталістичного господарства, М.І. Туган- Барановський наголошував, що "всі ці кредитові установи є немов би резервуари, в які збігається вільний грошовий капітал для поділу його по каналах капіталістичного господарства". Нині в більшості країн банки є найчисельнішою групою фінансових посередників: саме виконання ними функції фінансових посередників сприяє доступності заощаджень одних для інших, хто має варіанти ефективного інвестування коштів.

Спеціалізація на оцінюванні кредитоспроможності юридичних і фізичних осіб стала однією з причин виконання банками ролі фінансових посередників, адже окремій фізичній чи юридичній особі це практично не під силу.

Розвинувши пропоновану в підручнику з теорії грошей і кредиту загальну схему фінансового посередництва4 відповідно до мети нашого дослідження, можна зробити висновок: кредитна діяльність банку походить передусім від виконання функції фінансового посередництва та є важливим її етапом (рис. 2).


Рис. 2. Кредитна діяльність банку в системі його фінансового посередництва
Тему кредитної діяльності банку широко висвітлено в сучасній економічній літературі фінансово-банківського спрямування. При цьому її розглядають у різних аспектах: одні автори приділяють більше уваги методиці здійснення кредитних операцій5, другі розглядають процеси кредитування з огляду на банківський6 або фінансовий7 менеджмент банку, треті — в аспекті мінімізації кредитного ризику банку8, інші — з точки зору аналізу кредитної діяльності банку.

Водночас зауважимо, що жоден із авторів не наводить чіткого визначення поняття "кредитна діяльність банку" та не розкриває її сутності, через що кожен користувач (дослідник, читач тощо) сприймає цю дефініцію по-своєму, з огляду на кінцеву мету досліджень. Так, в окремих виданнях трапляються вислови, близькі до ототожнення понять "кредитна діяльність банку" та "кредитні операції банку", зокрема останнє розглядають як "...один із важливих видів діяльності українських банків...".

Взагалі відсутнє визначення поняття кредитної діяльності банку в більшості довідкових та енциклопедичних видань економічного спрямування. Лише в "Енциклопедії банківської справи України" (голова редколегії — B.C. Стельмах) наведено визначення кредитної діяльності МБРР. Проте воно зводиться до характеризування кредитної діяльності цього банку як основної форми діяльності міждержавної інвестиційної інституції, викладу її спрямованості, історії розвитку й організаційних засад, отже, не вносить ясності в розуміння економічної сутності базового економічного поняття "кредитна діяльність банку".

Для обґрунтування неприпустимості ототожнення понять "кредитна діяльність банку" та "кредитні операції банку" з'ясуємо, насамперед, як економічна думка тлумачить останнє.

Як виявилось, із визначенням поняття "кредитні операції банку" також існують певні проблеми, адже в більшості видань виклад різних аспектів кредитних операцій наведено без визначення їх поняття. Лише в одному із зазначених вище джерел, в аспекті сутності й завдання статистичного аналізу кредитної діяльності банку, автори визначають кредитні операції банків як "...вид активних операцій, пов'язаних із наданням клієнтам позичок".

Ідентичне визначення наведено і в сучасних довідкових та енциклопедичних виданнях економічного спрямування, при цьому слід зауважити, що воно є незмінним від часу виходу з друку в 1993 році першої вітчизняної Банківської енциклопедії під редакцією професора А.М. Мороза.

Суттєвою хибою всіх визначень поняття "кредитні операції банку", на нашу думку, є їх ототожнення з комплексом процедур, пов'язаних тільки з наданням банківських позичок. Але ж кредитний процес (рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних етапів) складається також і з інших етапів і відповідних ним кредитних процедур. У фінансовому словнику автори (А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко) наводять більш звужене визначення, розуміючи під кредитною операцією "...договір про надання кредиту, супроводжуваний записами в банківських рахунках з відповідним відбиттям у балансах кредитора та позичальника".

На наш погляд, із таким розумінням кредитної операції важко погодитись, адже на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником лише в письмовій формі та визначають взаємні зобов'язання й відповідальність
сторін, регламентуються кредитні взаємовідносини. Тому договір про надання кредиту як документ є наслідком дії, спрямованої на його розробку, яку й можна класифікувати як лише одну з кредитних операцій.

Визначення кредитних операцій як "...видачі та погашення різних позик" ніби й розширює їх поняття, проте з нього незрозуміло, про що йдеться — про факт видачі та погашення чи про ряд процедур, пов'язаних із ними.

Перед тим, як формулювати власне визначення поняття кредитних операцій банку, розглянемо наявні підходи до тлумачення більш загального поняття "банківські операції", окремі елементи якого можливо й треба взяти до уваги. В економічній енциклопедичній літературі переважає думка про те, що банківські операції — це операції, які здійснюють банки для залучення й розміщення коштів, цінних паперів і здійснення розрахунків.

Слід зазначити, що пропоноване визначення сформульовано за дещо тавтологічним підходом — "банківські операції — це операції". До того ж воно не забезпечує всебічного розкриття поняття "банківські операції", оскільки насправді є лише формулюванням їх спрямованості. За таким же підходом визначено поняття кредитних операцій і в Господарському кодексі України (стаття 345): "Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян". Натомість із теорії і практики банківської діяльності відомо, що формування ресурсної бази відбувається, у тому числі, за рахунок власних коштів.

Загалом же такий підхід не відповідає широкому розумінню операції як окремої дії, частини якогось процесу. Отже, при формулюванні поняття будь-якого виду банківських операцій потрібно уникати плутанини дій з їх метою, спрямованістю та (або) наслідками.

Більш вдалим є визначення з підручника "Гроші та кредит": "Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов'язаних з наданням і погашенням банківських позичок". Проте знову не зовсім зрозуміло: чи включається до дій, пов'язаних із наданням і погашенням банківських позичок, весь спектр кредитних операцій за всіма етапами кредитного процесу?

В економічній літературі трапляються визначення поняття банківських операцій, недосконалість котрих зумовлюється їх ще більшою звуженістю. Наприклад, М.Р. Ковбасюк під банківськими операціями розуміє певні дії працівників банку з відображення за рахунками бухгалтерського обліку обсягів продукту (послуг), витрат на його виготовлення й фінансових результатів, одержаних від його реалізації, при цьому дії банку щодо відображення в бухгалтерському обліку активів банку вважають за активні операції.

Відповідно до таких дефініцій кредитні операції банків тлумачитимуться як сукупність дій його працівників, спрямованих на відображення результатів кредитної діяльності за рахунками бухгалтерського обліку і в балансі банку. Однак останні є лише наслідковими процедурами вже досягнутих результатів дій, спрямованих на забезпечення кредитного процесу.

Враховуючи всі позитивні й негативні сторони існуючих підходів до визначення поняття "кредитні операції банку", точнішим і вичерпнішим вважаємо таке визначення: кредитні операції банку — це сукупність дій, спрямованих на забезпечення всіх етапів кредитного процесу й подальше відображення їх результатів у бухгалтерському обліку банку. При цьому кожному етапу кредитного процесу відповідає певна частина кредитних операцій, таке їх структурування відбувається залежно від їх призначення.

Саме через реалізацію кредитних операцій відбувається безпосереднє відтворення кредитних послуг банку. Однак їх здійснення не може бути розпочато без створення відповідних організаційно-технологічних і матеріально-технічних умов, забезпечення яких передує здійсненню кредитних операцій та (або) відбувається паралельно. Тому кредитні операції банку не можуть сприйматися як процес, а лише як його основний етап (аналогічно до розподілу виробництва на основне й допоміжне у виробничій сфері), поряд із такими допоміжними етапами як: формування кредитної політики банку, матеріально-технічне оснащення, забезпечення персоналом, розробка і вдосконалення методичного і програмного забезпечення та відповідних технологій, управління ризиками кредитної діяльності банку, її аналіз (рис. 3). Отже, неможливість ототожнення кредитних операцій банку і кредитної діяльності банку зумовлена насамперед відмінністю їх змісту.

Водночас тотожність цих понять неможлива й через відмінність у тлумаченні слів "операція" та "діяльність", адже останнє в широкому розумінні означає застосування своєї праці до чого-небудь; роботу, заняття, активність, діяння; працю людей в якій-небудь галузі; роботу, функціонування якоїсь організації, машини тощо. В Економічній енциклопедії (за ред. С.В: Мочерного) економічна діяльність розглядається як процес, що має мету (створення благ), засоби (засоби виробництва) й результат (економічні блага у формі корисних для суспільства товарів і послуг).

Наближене за змістом тлумачення наведено й у більш сучасному економічному словнику російських авторів: "Економічна діяльність — діяльність з виробництва (або) реалізації товарів (робіт, послуг), а також будь-яка інша діяльність, спрямована на отримання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності".

Таким чином, кредитна діяльність банку — комплексний процес із відтворення й реалізації кредитних послуг із метою отримання прибутку.

Із розвитком ринкової економіки серед економістів поширився підхід у дослідженнях банку як специфічного підприємства, суб'єкта підприємництва,фірми, що надає послуги.


Рис. 3. Основні етапи організації кредитної діяльності банку
Отже, як будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, банк, здійснюючи діяльність, має відтворювати якісь продукти. Важливим для нашого дослідження є з'ясування того, що є кінцевим продуктом від реалізації кредитної діяльності банку, чим користаються позичальники, вступаючи у кредитні відносини з банком.

Кредитні операції, хоча й мають зв'язок із рухом позиченої вартості, насамперед спрямовані на забезпечення внутрішньобанківських технологічних процесів, відтак не можуть сприйматися як кінцевий продукт споживання. Тож передусім з'ясуємо, що є предметом праці при здійсненні кредитної діяльності банку. Акумульована банком позичена вартість передається позичальнику в незмінній формі (таких змін вона може зазнати, але під впливом зовнішніх макроекономічних факторів, зокрема інфляції/дефляції, девальвації/ревальвації тощо). А банк здійснює пошук потенційних позичальників, аналіз придатності до реалізації кредитних проектів за ними (у тому числі оцінку ризиків) та їх подальше супроводження. Отже, позичкова вартість не є об'єктом впливу окремих дій банківського персоналу.

Окремі автори відзначають, що послуги банку значною мірою — це послуги з оцінки кредитів. Відповідно до цього обробці підлягає інформація (у документарній і бездокументарній формах) про фінансово-господарський стан позичальника, окремі фактори внутрішнього й зовнішнюю середовища, перспективи ефективного використання позичальником кредитних коштів, достатність забезпечення тощо. Причому саме обробка банком інформації, а не позиченої вартості, відбувається на всіх етапах кредитних відносин — попереднього розгляду, поглибленого аналізу й подальшого супроводження.

За результатами обробки інформації кредитними спеціалістами вона трансформується до базисного рівня, що забезпечує прийняття рішення про надання позички й управлінській вплив на інших стадіях кредитного процесу.

Сукупність усіх документів (розрахунків, висновків тощо), необхідних для прийняття рішення про надання позички, ми назвемо кредитним проектом. Адже в широкому розумінні слово "проект" означає сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо), потрібних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів та ін. Разом із тим зауважимо, що кредитний проект на первинних стадіях є продуктом праці, обробленої первинної інформації, а надалі він на рівні з додатковими інформаційними потоками виявляється предметом праці банківського персоналу.

Як зазначають І.О. Спіцин та Я.О. Спіцин, "...в основі будь-якого банківського продукту лежить необхідність задоволення якої-небудь потреби"21. При цьому М.Р. Ковбасюк зауважує, їло "в дійсності клієнт отримує не продукт, який має певний набір властивостей, а його здатність (спроможність) задовольнити деяку свою потребу".

Погоджуючись із останньою тезою, вважаємо, що позичальники отримують не сам кредитний проект як банківський продукт, а його спроможність задовольнити потребу в тимчасовому користуванні позичковими коштами.

В Економічній енциклопедії (за ред. С.В. Мочерного) під продуктом праці розуміють результат виробництва, здатний задовольняти потреби людей. За формою вияву продукти праці поділяють на матеріальні та нематеріальні. Нематеріальні продукти праці мають назву "послуги".

Враховуючи вищесказане, можна стверджувати, що позичальники, користуючись кредитними послугами банку, отримують можливості тимчасового користування кредитними ресурсами, акумульованими банком. Проте можуть бути й винятки: деякі банківські установи вимагають авансування позичальниками вартості кредитних послуг із розгляду кредитних проектів, за результатами якого вони можуть виявитися непридатними до реалізації. За таких умов використання клієнтами кредитної послуги не надає їм можливості тимчасового користування кредитними ресурсами.

У теорії і практиці оцінювання ефективності активних операцій відбувається переважно на рівні співвідношення різниці між процентними доходами і процентними витратами до обсягу задіяних для цього активів.

Разом із тим відтворення всіх етапів кредитної діяльності банку (рис. 3) дає підстави стверджувати, що процентні витрати є лише однією складовою загальної структури витрат цієї діяльності. Крім процентних витрат для забезпечення підготовчих етапів і наступних функціональних етапів кредитної діяльності банку потрібно витрачати чималі кошти. Навіть для здійснення кожної окремої операції необхідні не лише кредитні ресурси, а й забезпечення кредитних процедур із розгляду і супроводження кредитних проектів, що потребує фінансових витрат на утримання банківського персоналу й устаткування. Тому при додатковому включенні до розрахунків ефективності кредитної діяльності банку непроцентних витрат результат може виявитися навіть негативним, незважаючи на високу прибутковість, обраховану із включенням лише процентних витрат.

Виходячи з етапів кредитної діяльності банку (рис. 3) і системи управлінського обліку у вітчизняних банках, непроцентні витрати кредитної діяльності банку структуровано таким чином:
— витрати на утримання персоналу кредитних підрозділів;
— витрати на утримання основних засобів і нематеріальних активів, що їх безпосередньо використовують кредитні підрозділи (наприклад, комп'ютерна техніка, меблі тощо);
— господарські витрати (папір, канцелярські вироби тощо) кредитних підрозділів;
— поштово-телефонні витрати кредитних підрозділів;
— витрати на підготовку кадрів кредитних підрозділів;
— витрати на відрядження персоналу кредитних підрозділів;
—- представницькі витрати на кредитну діяльність;
— витрати на маркетинг і рекламу безпосередню кредитних послуг;

— відрахування в резерви і списання сумнівних активів за операціями кредитного характеру.
Традиційно у вітчизняних банках вищезазначені витрати відображаються в бухгалтерському обліку консолідовано, а не в аналітичному розрізі за кожним окремим напрямом діяльності.

Та цього й не потрібно робити, адже обтяження бухгалтерського обліку великою кількістю аналітичних рахунків може створити незручності, зокрема, у процесі формування консолідованої фінансової звітності. Тому базисним у забезпеченні ефективного розподілу непрямих витрат повинен стати управлінський облік як складова системи обліку банку. Облік непроцентних витрат кредитної діяльності банку має здійснюватися в управлінському обліку за окремими субрахунками для кожної групи витрат.

доставка китайской еды
Волохов B.I