Світова фінансова криза: роль транснаціональних корпорацій

Фінанси

На сучасному етапі багато фахівців наголошують на важливості інновацій для розвитку окремих компаній, регіонів, держав і світу в цілому. Кожна країна, в тому числі й наша, може обрати спосіб інтеграції у світову економічну систему: або як сировинний придаток і ринок збуту, або як постачальник на світові ринки конкурентоспроможної, високотехнологічної продукції.

Слід зазначити, що модель фінансування досліджень і розробок, що склалася в Україні, за якої основний обсяг інвестицій у даний сектор здійснює держава, не відповідає сучасним тенденціям. У розвинутих країнах світу фінансування досліджень і розробок забезпечують здебільшого національний та іноземний бізнес, зокрема транснаціональні корпорації, роль яких у світовому інноваційно- інвестиційному процесі є визначальною.

Метою статті є оцінка інвестицій у дослідження й розробки (R&D), зокрема здійснюваних ТНК, та аналіз рівня інтернаціоналізації і глобалізації науково-дослідних робіт.

У сучасній економічній науці спостерігається певна полярність поглядів щодо місця й ролі транснаціональних корпорацій у світовому інноваційному процесі. Існує думка, що головним рушієм інновацій є мале підприємництво, зокрема так звані малі інноваційні підприємства, яким приписують пошук і розробку нових технологічних ідей та їх початкове впровадження. Протилежна точка зору полягає в тому, що основними рушіями інноваційних процесів є ТНК, зокрема на рівні прикладних досліджень і розробок.

Фахівці неодноразово наголошують на важливості інвестицій у дослідження й розробки для ТНК, які визнають їх головним фактором підтримки своєї конкурентоспроможності в майбутньому. У Доповіді про світові інвестиції в 2005 році фахівцями UNCTAD було зроблено висновок, що ТНК поглиблюють інтернаціоналізацію досліджень і розробок, розміщуючи дедалі більше наукою-дослідних підрозділів за межами країни базування, зокрема у країнах, що розвиваються. Такі висновки суперечать думці щодо відсутності помітної науково-дослідної активності ТНК у їхніх закордонних філіях, особливо у країнах, які не належать до розвинутих.

У 2008 році криза на фінансових ринках позначилася й на глобальному потоці прямих іноземних інвестицій: уперше за останніх кілька років сталося його зменшення. Логічно припустити: якщо інвестиції в дослідження й розробки розглядаються ТНК як ключовий фактор успіху на ринках у майбутньому, то фінансування таких робіт навіть в умовах кризи й далі зростатиме або, принаймні, зменшуватиметься значно повільніше, ніж прямі іноземні інвестиції в цілому.

Розглянемо сучасний стан світового інноваційно-інвестиційного процесу на рівні інвестицій у науково-дослідні роботи (R&D). Слід зазначити, що в умовах розгортання фінансової кризи у 2008-му та зменшення глобального потоку ПІІ динаміка інвестицій у R&D залишалася позитивною, хоча темпи їх приросту дещо знизилися (рис. 1).

Той факт, що на тлі зменшення загального глобального потоку ПІІ інвестиції в дослідження й розробки й далі зростають, на наш погляд, підтверджує: ТНК (а саме вони є основним джерелом фінансування) розглядають інвестиції в R&D як необхідну умову свого розвитку.

Глобальний потік інвестицій у дослідження й розробки з усіх джерел розподілений досить нерівномірно і сконцентрований у кількох країнах (табл. 1).

Абсолютним лідером щодо генерування потоку інвестицій у дослідження й розробки є США: частка цієї країни вища, ніж усіх країн Європи разом узятих. (Для порівняння: частка України менша за частку США в 17 000 разів!)

Рис. 1. Динаміка глобального потоку інвестицій у R&D та загального потоку ПІІ протягом 2004—2008 років

Таблиця 1. Частка окремих регіонів і країн у світовому потоці інвестицій в R&D у 2007—2009 роках, %

Аналіз загальної структури джерел інвестування в R&D свідчить, що в розвинутих країнах частка державного фінансування досліджень і розробок є помітно меншою, ніж частка бізнесу (табл. 2), причому головними інвесторами в R&D є "насамперед великі ТНК.

Таблиця 2. Структура джерел інвестицій у R&D по деяких країнах у 2007 році

Транснаціональні корпорації є найважливішими суб'єктами створення глобального потоку інвестицій у R&D. Навіть за консервативними оцінками вони забезпечують майже половину світових витрат на наукові роботи й не менше двох третин глобальних витрат на дослідження й розробки.

Як і у випадку джерел фінансування, глобальний потік інвестицій у науково- дослідні роботи з боку бізнесу є висококонцентрованим.

Можна виділити три виміри, за якими спостерігається концентрація інвестицій у R&D із боку транснаціональних корпорацій: географічний (за країнами), галузевий (за секторами/галузями) та за окремими суб'єктами інвестування. Показники концентрації глобального потоку інвестицій у дослідження й розробки з боку ТНК наведено в табл. 3.

Таблиця 3. Концентрація інвестицій у R&D із боку бізнесу

Як видно з таблиці, основна частка у фінансуванні науково-дослідних робіт у світі припадає на три регіони: Північну Америку (за рахунок США), Європу (за рахунок Німеччини, Франції й Великобританії) та Південно-Східну Азію (за рахунок Японії).

В цьому трикутнику сконцентровано понад 82 % глобального потоку інвестицій у R&D, що дає змогу говорити про формування поліцентричного ядра інноваційно-інвестиційного процесу на рівні інвестицій у R&D. Частка бізнесу решти країн у глобальному інвестиційному процесі у фінансуванні R&D є значно меншою та в підсумку становить близько 18 %.
Зауважимо, що світовий потік фінансування R&D із боку бізнесу розподілений неоднорідно й за секторами економіки. В табл. 4 наведено розподіл інвестицій у R&D за 15-ма секторами економіки, частка яких є найбільшою.

Як свідчать дані таблиці, у 15-ти секторах (із 39-ти, за якими ведуться спостереження) концентрується більше ніж 93 % глобального потоку інвестицій у R&D із боку бізнесу. У таких секторах, як фармацевтичний та біотехнології, комп'ютерне обладнання й автомобілебудування, сконцентровано понад 50 % світового фінансування R&D із боку бізнесу. Найбільший приріст інвестицій у дослідження й розробки в 2008 році спостерігався в нафтогазовому секторі, телеко-мунікаціях, у створенні програмного забезпечення, машинобудуванні.

Зменшення інвестицій у дослідження й розробки зафіксовано лише в хімічному секторі. Отже, інвестиції в дослідження й розробки концентруються в небагатьох галузях.

Фінансування R&D концентрується також у розрізі окремих компаній (табл. 5). Як бачимо, тільки 4 із 25-ти ТНК, які є світовими лідерами з інвестування в дослідження й розробки, зменшили їх обсяг у 2008 році. Отже, ТНК визнають надзвичайну важливість таких інвестицій для підтримки свого розвитку й навіть в умовах фінансової кризи вкладають досить великі суми в R&D. Наприклад, Toyota Motor у 2008-му інвестувала в дослідження й розробки понад 8 млрд дол. США, 20 компаній із наведеного переліку вклали в R&D по більш ніж 5 млрд дол. кожна. Ці суми перевищують інвестиції переважної більшості країн світу, взятих окремо. Для порівняння: з усіх джерел в Україні у 2007 році здійснено інвестицій у R&D приблизно на 1,2 млрд дол.

Фінансування ТНК досліджень і розробок набувають міжнародного характеру, проте реальний рівень інтернаціоналізації R&D у країнах різний. Так, ТНК, які базуються в США, інвестують у дослідження й розробки власних зарубіжних філій 13 % від загального обсягу фінансування R&D. ТНК, що базуються у Швеції, майже 50 % інвестицій у R&D концентрують у зарубіжних філіях.

Утім, глобальний потік інвестування в дослідження й розробки концентрується в обмеженому колі країн (рис. 2).

Таблиця 4. Розподіл глобального потоку інвестицій у R&D із боку бізнесу за секторами економіки у 2008 році

Таблиця 5. Концентрація фінансування R&D за компаніями*

Як видно, в цілому витрати зарубіжних філій на R&D у всьому світі становлять більш ніж 15 % від усіх глобальних комерційних інвестицій у дослідження й розробки та концентруються в зарубіжних науково-дослідних підрозділах, розміщених у США, Великобританії, Китаї, Франції, Японії й ще деяких розвинутих країнах. Хоча рис. 2 ілюструє дані за 2004 рік, на наш погляд, на початок 2009 року ситуація з концентрацією R&D змінилася незначною мірою, зважаючи на порівняну стабільність тенденцій щодо інвестицій у R&D (див. рис. 1).

Більше того, ТНК виконують за кордоном різні види R&D, які по-різному впливають на інноваційну сферу країни, де розташовані зарубіжні науково-дослідні підрозділи ТНК. Виділяють три типи таких підрозділів: лабораторії підтримки, локально інтегровані та інтернаціонально незалежні лабораторії.

Рис.2. Частка зарубіжних філій ТНК у загальному обсязі виконуваних R&D у 2004 році

Лабораторії підтримки створюються для досягнення короткочасних цілей ТНК, забезпечуючи ефективну адаптацію й застосування успішних технологій, на основі яких уже випускаються вироби. Такі лабораторії полегшують процес передачі технологій філіям, допомагаючи їм адаптуватися до місцевих умов виробництва. Ні для ТНК, ні для країни розміщення науково-дослідного підрозділу не створюються додаткові конкурентні переваги, лише посилюються існуючі.

Локально інтегрована лабораторія є ключовим компонентом обмеженого процесу створення нововведення, який здійснюється і впроваджується в межах конкретної філії ТНК, та сприяє досягненню її середньострокових цілей (тобто створення постійного "запасу номенклатури").

У даному процесі мвжуть бути задіяні й абсолютно нові технології (останні крупні наукові досягнення або істотно змінені й удосконалені існуючі). Локально інтегровані лабораторії зосереджують свою діяльність переважно на локальних ринках та працюють над заповненням прогалин у системі конкурентних переваг ТНК у цілому. Для того щоб такі лабораторії зробили вагомий внесок у розвиток країни розміщення, повинні бути виконані дві умови.

Що стосується першої умови, то локально інтегровані лабораторії, використовуючи місцеві науково-технічні кадри, дуже часто надають їм можливість працювати з новітнім дослідним обладнанням і технологіями, що підвищує кваліфікацію і творчий потенціал таких кадрів16. У результаті науково-дослідних робіт, які виконуються в рамках цих лабораторій, нерідко створюються нові (у світовому масштабі) товари, котрі зарубіжна філія ТНК випускає не лише на внутрішній, а й на зовнішні ринки, забезпечуючи експортоорієнтованість економіки країни її розташування. При цьому ТНК здатні швидко створити потужний інвестиційний потік на інноваційних рівнях, спрямувавши до країни розташування такої лабораторії значні ресурси для створення й розширення виробництва нового товару.

Утім, цей процес може бути тимчасовим: тільки но продукт стає зрілим, а його ринок конкурентним за ціною, ТНК може перевести його виробництво в новий регіон із найменшою собівартістю. Відповідно, в такому разі відбувається виведення інвестицій із країни та спрямування їх до іншої.

Інтернаціонально незалежні лабораторії призначені для підтримки стратегічної потреби ТНК у інноваціях. Такі науково-технічні підрозділи працюють окремо від лабораторій підтримки й локально інтегрованих лабораторій та орієнтовані виключно на майбутнє: вони не працюють із поточними технологіями, які використовує ТНК (з ними працюють два описаних вище типи лабораторій) і не розв'язують поточних проблем, у тому числі технологічного плану, що постають перед ТНК.

Інтернаціонально незалежна лабораторія займається фундаментальними дослідженнями за одним або декількома напрямами, які, на думку керівництва ТНК, імовірно, забезпечують результати, які могли б стати основою радикальних інновацій. Враховуючи зосередженість на дослідженні тих чи інших галузей науки в окремих регіонах країни (університетах) і навіть окремих країнах і водночас широкий діапазон наукових дисциплін, які потенційно можуть спричинити продукування
радикальних інновацій, ТНК створюють інтернаціонально незалежні лабораторії в досить багатьох географічних місцях, максимально використовуючи місцеві науково-дослідні кадри. Таким чином утворюється мережа лабораторій, кожна з яких працює за власною програмою.

З викладеного можна зробити висновок, що на розміщення лабораторій цього типу впливає потенціал країни чи окремого регіону в інформаційному науковому просторі, оскільки ТНК намагаються максимально використати інформацію щодо творчих кадрів конкретної країни.

Інтернаціонально незалежні лабораторії мають достатній потенціал, аби посилити позиції країни розміщення щодо фундаментальних досліджень. Вони здатні це зробити, забезпечуючи додаткове фінансування власне фундаментальних досліджень, підключаючи до фінансових і високі технологічні можливості самих ТНК (наприклад, спеціально створюючи унікальну науково-експериментальну апаратуру).

Проте, як справедливо зазначається в літературі, здатність підвищити позиції країни в міжнародному науково-інформаційному просторі є потенційною, а механізм, із допомогою якого такі лабораторії гарантовано підвищують конкурентоспроможність країни, де вони розташовані, відсутній. Важливі результати інтернаціонально незалежних лабораторій обов'язково передаються в лабораторну мережу ТНК і таким чином роблять свій внесок у генерацію конкурентоспроможності для ТНК у майбутньому (втім, ці результати можуть бути недоступними для країни, де знаходиться лабораторія).

Наукові кадри, які працюють у даній лабораторії, дають підписку про нерозголошення напрямів і результатів досліджень, а технології на основі останніх можуть бути реалізовані не тільки за межами країни, де вони отримані.

Хоча кількісно оцінити масштаби досліджень і розробок за розглянутими видами науково-дослідних підрозділів ТНК досить складно через відсутність необхідної статистичної інформації, UNCTAD наводить дані, які свідчать про підвищення ролі останніх двох видів наукових лабораторій ТНК у країнах Південно-Східної Азії (разом із тим основними регіонами концентрації R&D, орієнтованих на радикальні інновації й нові технології, залишаються США, Японія та країни Західної Європи).

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що інвестиції на рівні фінансування науково-дослідних робіт є більш стійкими, ніж інвестиції без зміни технологій (прямі й портфельні) та демонструють зростання навіть в умовах посилення кризи. Хоча у 2008 році спостерігалося загальне зменшення глобального потоку іноземних інвестицій, воно сталося в основному за рахунок інвеститyту виробництва й технології, оскільки потік іноземних інвестицій на
інноваційних рівнях і далі зростав (особливо це стосується великих транснаціональних корпорацій). Своєрідним локомотивом світового інноваційного процесу залишаються ТНК, які в переважній більшості продовжують збільшувати інвестиції в дослідження й розробки.

Статистичні дані свідчать про те, що процеси глобалізації й інтернаціоналізації R&D справді відбуваються, але не у світовому масштабі, а в замкнутій сукупності країн — у США, Західній Європі, Японії. В цих країнах зосереджені основні зарубіжні науково-дослідні підрозділи ТНК. Оскільки більша частина R&D здійснюються у країнах базування ТНК, якими переважно є ті самі США, країни Західної Європи та Японія, цей трикутник є та, на наш погляд, тривалий час залишатиметься своєрідним ядром концентрації досліджень і розробок.

Якщо тенденції до створення нових дослідних підрозділів ТНК у Китаї й Індії зберігатимуться, то є велика ймовірність того, що ці дві країни в майбутньому зможуть увійти до "інноваційного ядра" світової економіки.

Що стосується України, то нам не відомий жоден науково-дослідний підрозділ ТНК, створений тут. Однак автор особисто знайомий із діяльністю своєрідних вузькоспеціалізованих мікролабораторій, які у 2000—2003 роках здійснювали наукові дослідження, зокрема для американських і європейських автомобільних ТНК. Виходячи з того, що для створення науково-дослідних підрозділів транснаціональні корпорації враховують потенціал країни в науково-інформаційному просторі, можна зробити висновок, що позиції України потенційно є досить високими ("тіньові" науково-дослідні лабораторії, що працюють на ТНК, напевно, існують у нас і на теперішньому етапі).

Але активність ТНК щодо створення легальних науково-дослідних підрозділів стримується іншими факторами, головним із яких є, на нашу думку, низький рівень захисту інтелектуальної власності, недосконалість законодавства, яке регулює діяльність таких підрозділів.

Отже, ТНК більшою мірою сприяють поглибленню розриву між країнами "інноваційного ядра" та рештою світу, ніж його зменшенню. Особливо це стосується справді інноваційних рівнів досліджень. Тому сподіватися, що ТНК, навіть за активізації власної науково-дослідної активності в Україні, істотно прискорять інноваційні процеси на рівні держави, мабуть, не слід. Утім, як зазначалося, певні позитивні ефекти від розміщення таких підрозділів українські наука й економіка можуть отримати.

Тому розробка заходів, які сприяли б активізації інвестицій ТНК у R&D в Україні, може розглядатися як допоміжний чинник переведення економіки на інноваційний шлях розвитку (головною рушійною силою інновацій, очевидно, повинен стати національний бізнес). При цьому окремого дослідження потребують бар'єри, які стримують ТНК у створенні дослідницьких лабораторій в Україні, та механізми, що можуть сприяти збільшенню позитивного впливу науково-дослідних підрозділів ТНК на економіку й науковий сектор країни. Це й визначає перспективи подальших наукових досліджень у даному напрямі.

Михайловська О.В